Багатьма поколіннями жителів Коростишева цінувалася вода, що б’є на східній лісовій околиці міста. Майже не переривається черга охочих до неї і тепер. Дорогу до Зрудла (з польської – джерело), або як простіше тепер називають – до Рудла, знають тисячі людей. І не тільки місцевих. Якось цю воду взяли для дослідження працівники міністества охорони здоров’я. І почали регулярно приїжджати по неї. Про мотив розповіли відверто: вже років з десять у їхніх лабораторіях такої чистої води не траплялося. 

Більше переваг усе ж у місцевих шанувальників Зрудла. Відомо, що вода зберігає всю корисну інформацію впродовж години. Отож, свіжою водою, яка щойно вихлюпнулася з гранітних глибин, жителі Коростишева та ближніх сіл стараються підтримувати здоров’я (і стверджують, що ефективно) нирок та шлунка. 

Своє шанування джерелу виказують немало городян. Юні екологи розмістили неподалік невеликий стенд з розшифровкою всіх корисних елементів, що містяться у воді. Відомий коростишівський скульптор В. Рожик поставив на сторожі біля нього гранітного лева. Каменярі впорядкували валуни. 

Та все ж найбільша відповідальність – у працівників Коростишівського лісництва, на території якого виходить на білий світ ця вода. Лісівники стараються облаштувати не тільки саме джерело, а й територію довкола. Зокрема, на узвишші біля нього поставили зручні лавочки – щоб ті, хто чекає своєї черги до води (а так нерідко трапляється), не стомилися, а ті, хто любить слухати лісові симфонії, могли насолодитися ними у певному комфорті. 

Є й інші задумки, втілення яких облагородить навколоджерельну місцевість ще більше. Власне, вже й зараз є немало городян, які високо цінують дар, даний їм природою і облаштований людьми. Ентузіасти навіть вибили на камені вказівник «Джерело Європейське». Проте багатьом користувачам до Європи ще далеко. Чи то час такий, що вчить лише споживати, чи то ми так захекалися в гонитві за матеріальним, що вже й не в змозі зупинитися там, де це дуже потрібно. 

Так чи інакше, а клопотів у лісівників багато. Від основної лісової дороги до джерела – зовсім недалеко. Як не стараються лісівники, щоб це була пішохідна стежка, – не виходить. Автомобілісти поміж деревами прокладають як не з одного, то іншого боку дороги, вкриваючи ліс баюрами. – А де ж культура, де вдячність лісу і джерелу, яке тебе живить? - не може зрозуміти такої поведінки ветеран лісової справи Валентин Миколайович Заліщук, який тепер ходить до Зрудла по воду.